Тиждень після Аляски. Чи зайшов у глухий кут переговорний процес?
Минув тиждень після зустрічі на Алясці, де Трамп із королівськими почестями приймав Путіна, знаменуючи кінець дипломатичної ізоляції президента РФ у західному світі. Після зустрічі президент США оголосив про прорив у переговорах щодо завершення війни в Україні. Позитивні коментарі дав і Кремль.
ЗМІ писали, що Трамп підтримав значну частину вимог Путіна. Зокрема – висновок ЗСУ з усієї Донецької області, а також те, що для ведення переговорів про мир не потрібне припинення вогню (на якому наполягала Україна та ЄС, але тепер Трамп зняв цю вимогу, погодившись із позицією РФ).
Путін же зняв свою колишню умову щодо виведення українських військ з усієї території Херсонської та Запорізької областей, а також висловив готовність обговорювати гарантії безпеки України. Останній момент Уіткофф назвав "переломним".
За тиждень загальний тон коментарів у західних ЗМІ гранично скептичний. Усі пишуть про глухий кут у переговорах.
Сам Трамп знову заявив про свої вже легендарні «два тижні», протягом яких він чекатиме результату з переговорів. При цьому він не каже чітко – що станеться, якщо за два тижні жодного результату не буде. Чи вживатиме він примусових заходів і якщо так, то до кого – до Росії чи до України?
Оцінки про глухий кут дійсно напрошуються через те, що на цей час позиції сторін явно несумісні. Україна бачить як гарантію безпеки введення європейських військ за підтримки США. Росія категорично проти цього. Крім того, Київ відкидає основні вимоги Москви – виведення військ із Донецької області, нейтральний статус, російську мову та інше.
Зійтися ці позиції теоретично можуть декількома шляхами.
По-перше, внаслідок різкого погіршення становища на фронті або всередині держави для однієї з сторін, що воюють. Поки що такої ситуації не спостерігається. Ні Москва, ні Київ не оцінюють зараз ситуацію як критичну для себе.
По-друге, через тиск зовнішніх гравців. І ось тут є дуже велика відмінність між становищем Росії та України.
У Трампа і Заходу загалом важелі тиску РФ обмежені. Минулими роками показали, що ні санкції, ні масовані постачання зброї Україні критичного впливу на позицію Кремля не мають. А пряме військове втручання Вашингтон виключає через загрозу ядерної війни.
У Трампа залишаються ще деякі невикористані варіанти тиску. Наприклад, мита проти країн-покупців російських енергоносіїв, які він раніше обіцяв запровадити, висунувши 10-денний ультиматум Путіну. Однак, ще до його закінчення, стало зрозуміло, що ні Індія, ні Китай від покупок російської нафти відмовлятися не мають наміру і тому введення мит могло б спровокувати торговельну війну США з найбільшими країнами незахідного світу, фактично створивши глобальний антиамериканський фронт.
За однією з версій, саме це і стало причиною того, що Трамп зняв свій ультиматум і відновив переговори з Путіним. Також періодично виринає тема з блокадою російських портів військово-морськими силами НАТО. Однак це може бути сприйнято РФ як оголошення війни і призвести до прямого зіткнення Росії та Заходу з усіма ризиками, що звідси випливають.
Важелі тиску на РФ є у Китаю. Проте, за роки війни він жодного разу ними не скористався у тому, щоб спонукати Кремль піти назустріч вимогам України та Заходу. І зараз також поки що немає ознак, що Пекін якось сильно тиснутиме на Москву, особливо з урахуванням наростаючого протистояння США та КНР.
На Україну ж у США є величезний арсенал засобів впливу, якому, якщо його буде застосовано, Київ довго чинити опір не зможе.
І один із головних ризиків для Зеленського полягає в тому, що Трамп може дійти висновку, що прискорити завершення війни реально лише одним способом – жорстко натиснути на Київ, спонукавши його прийняти ключові російські умови. Про те, що президент США вже думає приблизно в такому напрямку, пишуть і низка західних ЗМІ.
Надією Києва та Європи є те, що Трамп не посміє так сильно "підіграти Путіну", побоюючись негативної реакції громадської думки в США та частині власної партії.
Однак, якщо завершення війни в Україні та відновлення відносин з Росією залишатимуться у центрі стратегії Трампа, то жодних варіантів виключати не можна.
Тим більше, що тиск не обов'язково може бути у формі публічних різких кроків у вигляді, наприклад, припинення надання розвідувальної інформації або запровадження санкцій проти керівників України. Воно може бути прихованим, поступовим, але від цього не менш болючим. Наприклад, під тим чи іншим приводом припиняться постачання ракет до систем "Петріот" навіть за гроші.
І сама по собі перспектива такого тиску може впливати на Київ та його переговорну позицію.
Що стосується безпосередньо нинішнього переговорного процесу, то він насправді все ж таки йде, хоча й не швидко. Банкова вже офіційно підтвердила, що обговорює зі США та Європою гарантії безпеки, модель яких обіцяють представити до кінця наступного тижня. Якщо в цій моделі не буде пункту про введення іноземних військ в Україну, то теоретично Москва може його, як мінімум, почати обговорювати.
І якщо питання безпеки узгодять усі сторони (хоча гарантій цього, звичайно, немає), можна буде приступити до другого етапу – питання територій. І тут вже буде ключовим моментом - які важелі тиску готовий застосувати Трамп, щоб переговори з цієї теми зрушити з мертвої точки.
