Сьогодні виповнилося рівно два роки з моменту нападу ХАМАС на Ізраїль, що стало початком війни в секторі Газа, яка триває досі.
Незважаючи на поширене кліше про те, що "Ізраїль постійно живе у стані війни", гарячі фази з високою інтенсивністю боїв у його історії були, як правило, швидкоплинними. Найдовшою була перша арабо-ізраїльська війна 1947-1949 років, яка тривала 20 місяців (з урахуванням перемир'я). Нинішня війна, як бачимо, побила рекорд.
Наразі відбуваються інтенсивні переговори щодо реалізації "мирного плану Трампа" - схеми припинення війни, яку запропонував президент США.
Результат переговорів поки що незрозумілий. Начебто всі погодилися з планом, але зберігаються великі розбіжності щодо ключових моментів: роззброєння ХАМАС, управління сектором Газа тощо.
Трамп тисне на всіх з метою прискоритись, але чи приведе це до результату – побачимо найближчими днями.
Так чи інакше, але нинішня війна в Газі вже призвела до значних, хоч і різновекторних змін. З одного боку, ослабла підконтрольна Ірану "вісь опору", одним із наслідків чого стало падіння влади Башара Асада в Сирії. З іншого боку – через масову загибель громадянського населення та гуманітарну кризу в Газі різко підірвано міжнародний імідж Ізраїлю. Погіршилися перспективи нормалізації його стосунків із сусідами. Навпаки, напруженість поступово наростає. Щоб зламати цей тренд, Трамп зараз і форсує свій "мирний план".
Крім того, війна висвітлила два моменти, важливі і з погляду глобальних процесів.
Перший - сучасна війна стає максимально складною для атакуючої сторони через все більш розвинені способи оборони. Це виявляється і зараз під час війни в Україні, але ще більшою мірою це очевидно на прикладі війни в секторі Газа. Ізраїль має тотальну перевагу в повітрі, в озброєннях, в живій силі. Його армія вважається однією з найсильніших у світі. Але, незважаючи на це, за два роки ЦАХАЛ так і не зміг виконати поставлене прем'єром Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху завдання: знищити ХАМАС і взяти під повний контроль сектор Газа, територія якого лише в два з невеликим рази більша за Маріуполь і знаходиться фактично в повній блокаді. Причому, судячи з десятків тисяч загиблих мирних жителів, ізраїльська армія не дуже обмежена у коштах. Проте ХАМАС, хоч і зазнав великих втрат, досі продовжує опір, використовуючи мережу тунелів, дрони та мінування. Звичайно, можна вважати, що Ізраїль просувається так повільно, щоб не допустити великих втрат у живій силі (хоча вони все одно є і, за даними ЗМІ, вже чутливі до армії). Але навіть з огляду на цей фактор те, що ЦАХАЛ досі не зміг захопити Газу – факт вражаючий. Це показує, що й будь-яка інша сухопутна війна в майбутньому також цілком можливо буде проходити приблизно за таким же сценарієм: повільне тупцювання на місці, за умови, звичайно, якщо обидві сторони готові до тривалої боротьби, незважаючи на втрати.
Другий – обмеженість впливу США. Можливо, зараз Трампу вдасться дотиснути всі сторони та примусити їх до завершення війни. Однак це далеко не перша його спроба. Попередні плани не реалізовувалися чи зривалися. При тому, що мова в даному випадку йде наче про досить простий для Вашингтона варіант – Ізраїль дуже залежить від США. А друга сторона конфлікту – ХАМАС – тісно пов'язана з країнами, на які Вашингтон має потужні важелі впливу: Туреччина та Катар. Але навіть за таких вступних процес, як бачимо, йде з великими труднощами. Що вже тоді говорити про війну в Україні, де Трамп має сильний вплив лише на один бік – на Київ. На Росію вплив дуже обмежений. У тому числі й обмежене побоюваннями ескалації та прямого військового зіткнення США та РФ. На країни, які можуть вплинути на позицію Росії (наприклад, Китай), у Вашингтона теж не так багато важелів впливу. Тому оцінка Трампа про те, що війну в Україні буде важче врегулювати, ніж війну в Газі, загалом, безумовно, справедлива.
